Історія міста Люботин

Дата: 03.06.2024 10:51

Кількість переглядів: 432

Найдавніша історія

Про глибоку давнину нашого краю свідчать, перш за все, археологічні знахідки, яких чимало збереглося в земляних товщах Люботина, на основі яких археологи відтворюють умови і перші сліди людського життя на наших землях.

У давні часи (І тис до н.е.) долини річок Люботинки, Мерчик, Мерефи, що протікають поблизу Люботина, населяли різні племена і народи.

З другої половини VII ст. до н.е. (початок доби заліза) численні скотарські племена іраномовного походження скіфів витіснили з північного Причорномор'я кіммерійців, створивши велике державне об'єднання - Скіфське царство, в яке входила і південна частина сучасної Харківщини. Лісостепову її частину досить густо заселяли підкорені скіфами землеробські племена. Про це свідчить велика кількість виявлених селищ: понад 25 городищ із земляними та дерев'яними укріпленнями (Караван, с. Люботин, с. Городище Валківського району, с. Циркуни, Яковлівка Харківського району, смт. Коломак та ін.).

Городища й кургани в околицях сучасного міста Люботина відомі давно. Ще Д.І. Багалій вказував їх на своїй археологічній карті Харківської губернії. У пояснювальній записці до археологічної карти Д.І. Багалій відзначає, що в районі Люботина знаходиться два городища: "...одне - в 2 верстах від слободи Люботин у верхів'ях річки Люботин на правій її стороні; друге у 3 верстах від нього у верхів'ях річки Березової". Хоча відомості, що їх наводить Багалій Д.І., дуже стислі й не зовсім точні, проте за топографічними ознаками можна визначити, що городище, яке розташоване у верхів'ях р. Люботинки, - це Люботинське (або Шейєрманівське) городище, а те, яке розташоване біля початку р. Березової, - це городище Костенки (або Закозарівське).

У Люботинському могильнику (що поряд із Шейєрманівським городищем), за даними Д.І. Багалія, налічувалось 10 курганів, хоча насправді їх значно більше. Неповнота й неточність повідомлення Д.І. Багалія пояснюється тим, що він використав не матеріали наукових археологічних досліджень, а відомості, зібрані ще у 1888 році Московським археологічним товариством через місцевих священиків.

Перші археологічні розкопки

Перші археологічні розкопки в районі Люботина було проведено лише у 20-х роках XX століття. Увагу дослідників привернув невідомий раніше курганний могильник, розташований за 3 км на південний захід від станції Люботин (Дуншівка). Саме тут у 1924-1925 рр. силами студентів Харківського національного університету під керівництвом професора О.С. Федоровського були проведені розкопки декількох курганів. Але, на жаль, дослідження всього могильника не проводилися, робота археологів не була висвітлена у пресі, а здобутий матеріал загинув разом з іншими колекціями археологічного музею ХНУ під час Другої Світової війни.

Протягом кількох років, починаючи з 1925 р., група археологів під керівництвом професора О.С. Федоровського проводила систематичне дослідження городищ на території Харківської області. Була проведена детальна розвідка понад сорока городищ, яка дала змогу цілком переконливо виділити з усієї маси городищ Харківщини скіфські й слов'янські, а також з'ясувати деякі типові і для першої, і для другої категорії селищ спільні риси.

М. Фукс, який входив до цієї групи археологів, у своїй статті дає лише поверховий, в основному топографічний огляд п'ятнадцяти городищ, "скіфське походження яких більш-менш установлено". Відмічені М.Фуксом і городища біля Люботина: два відомих раніше (Шейєрманівське й Закозарівське) і одне нове - городище біля с. Караван. Але, на жаль, у статті зовсім не наведено малюнків, креслень, а речовий матеріал характеризується надто загально, в двох-трьох словах, що знижує цінність цієї праці.

Пізніше, у 1938 р., розкопки Люботинського курганного могильника проводила експедиція Харківського державного педагогічного інституту у складі професора С.А. Семенова-Зусера (керівника), археолога І.Н. Луцкевича, доцента Д.А. Введенського та студентів історичного факультету ХДПІ М.С. Пепельницького, Б.М. Рабічкіна, В.А. Полоцького, Л.М. Брагілевського, М.Ф. Бречка.

Під час роботи цієї експедиції була проведена теодолітна зйомка плану могильника (він пізніше отримав назву - Караванський), який займав площу 17826 кв. м і налічував 450 курганів. Зовнішній вигляд могильника являв собою горб, вкритий багатьма курганами від 0,5 до 2,5 м заввишки. Археологи розкопали два кургани. В основній масі знахідок були залишки скіфської кераміки, намистина синього скла та глиняна посудина, що цілком збереглася, - висотою 11,2 см, діаметр дна - 6,2 см, діаметр вінчика - 9,2 см, без орнаменту, грубої ручної роботи з глини з домішками піску. Крім того, на городищі Караван і на Люботинському (Шейєрманівському) городищі проводились розвідувальні роботи. На жаль, усі ці розвідки та розкопки не дали достатнього матеріалу для характеристики Люботинського курганного могильника і розташованих поблизу городиш, М. Фукс і М. Бречка говорять лише про належність цих пам'ятників до скіфського часу, але автори не дають якогось більш - менш певного датування. Після Другої Світової війни становище погіршало, бо всі здобуті раніше археологічні матеріали загинули разом з іншими фондами археологічного музею Харківського національного університету.

У повоєнний період кафедра стародавньої історії та археології Харківського державного університету ім. О.М. Горького (зараз Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна) вирішила продовжити дослідження цих пам'ятників. У 1945 році за 0,5 км від с. Дуншівки, околиці Люботина в північно-західному напрямі, працювала експедиція, яку очолював професор С.А. Семенов-Зусер. На жаль, дослідження того року були обмежені курганним могильником, на якому було розкопано п'ять курганів. Височина, на якій розташований могильник, на той момент дуже змінила свій вигляд порівняно з 1938 роком. Ліс, що колись тут був, увесь вирубано, пеньки викорчувані, і вся висота вкрита глибокими ямами та воронками від снарядів, а сама територія була використана під городи. Через це лише з великими труднощами вдалося визначити розташування старих, розкопаних ще в 1938 році, курганів і намітити для розкопок п'ять нових - із числа тих, що краще зберегли свій зовнішній вигляд. Але польові записи не висвітлюють процесу розкопок із достатньою повнотою. Креслень не робили, а фіксацію знахідок здійснювали в описі та на квадратній схемі.

У 1950 році до Люботина знову була направлена експедиція ХНУ. Через хворобу професора С.А. Семенова-Зусера її очолив аспірант Б.А. Шрамко. Метою експедиції знову було дослідження курганного могильника в районі Дуншівки. За час її роботи було розкопано лише три кургани.

Незважаючи на те, що всі вісім курганів, розкопаних у Люботинському могильнику у 1945 і 1950 рр., були пограбовані, все-таки одержаний матеріал дозволив зробити археологам деякі загальні висновки: усі кургани невеликого розміру (висотою від 0,30 до 1,60 м) мали досить одноманітну будову. У материковому суглинку викопувалась яма, по формі близька до прямокутника із закругленими кутами. Величина могильних ям звичайно, коливалась у невеликих межах: довжина - від 1,73 до 2,10 м, ширина - від 0,70 до 0,95 м і глибина - від 0,40 до 0,60 м. Усі могильні ями точно орієнтовані по лінії північ-південь. Дно могил рівне, без ніякої підстилки.

Спостереження над курганами, розкопаними у 1950 р., показали, що насипи навіть невеликих курганів насипалися щонайменше у два прийоми. Спочатку над могилою робили невеликий насип заввишки в 20-40 см, на поверхні якого відбувалась похоронна тризна Рештками останньої є шматочки деревного вугілля від багаття й частина фрагментів кераміки, знайдених у насипу. Після тризни насип досипали до його повної висоти.
Однорідність похоронного обряду і цілковита тотожність фрагментів місцевої ліпної кераміки свідчать про те, що всі кургани споруджувались тим самим місцевим населенням раннього залізного віку.Точніше датування курганів дуже ускладнюється тим, що всі вони пограбовані. Проте знахідки в кургані № 1 розкопок 1945 року дають все-таки деякі дані для уточнення дати.

У цьому кургані були знайдені такі речі: бронзова цвяхована шпилька, кам'яне блюдо, бронзова сережка та бронзовий наконечник стріли. Дослідження цих та інших знахідок із розкопаних до 1950 р. люботинських курганів, проведені Б.А. Шрамко, дають можливість віднести їх до архаїчного часу раннього залізного віку.
Експедиція ХНУ у 1950 р. вперше розпочала розкопки городища, яке знаходилося поряд з курганним могильником (біля с. Караван).

Археологічні розкопки Караванського городища

Городище Караван розташоване на мисі невеликої височини біля ставків, із яких бере початок р. Мерефа. Загальна площа городища 3,2 га. З трьох сторін його територія обмежена ярами, а зі сторони поля захищена земляним валом і ровом із проходом у середній частині. Був ще і внутрішній вал і рів.

Розкопки 1950 та 1953-1954 рр., якими керував Б.А. Шрамко, показали, що городище містить лише шар скіфського часу. Виникло воно не пізніше V ст. до н.е., хоч серед знахідок переважно матеріали IV—II століть до н.е.

Житла на городищі були наземними, легкого каркасного типу. Серед знахідок перше місце належить кераміці. Кухонний посуд представлений ліпними горщиками зі слабо відігнутим вінчиком, іноді гладким, але частіше прикріпленим по краю защипами або насічками, а нижче наскрізними проколами. У невеликій кількості знайдені вінчики, прикрашені нижче краю валиком із защипами і проколами, а також уламки чорнолакованого посуду. Крім горщиків, знайдені глиняні миски, сковорідки, пряслиця, грузила та інші речі. Знайдено декілька уламків античних амфор.

Серед інших виробів слід відзначити уламки кварцитових зернотерок, точильні бруски, метальні камені для пращі, залізні ножі, залізне шильце, конусовидну ворворку, шлаки та уламок плавильного тигля.

Серед кісток тварин виявлені кістки корови, коня, свині, вівці, а серед диких тварин - кабана, оленя, косулі.
Особливий інтерес викликає комплекс, відкритий у північно-західній частині городища Караван. Тут у скіфський час знаходилась досить складна культова споруда у вигляді жертвенника із зольником. Культове місце із західної сторони захищав серповидний вал із обпаленої до червоного глини. Довжина валу досягає 45 м, а ширина - 2,90 м. Висота коливається від 0,40 м до 0,50 м. З внутрішньої сторони до валу прилягає зольник, який у деяких місцях перекриває серповидний вал. Перпендикулярно до валу, в центрі, розташовані три конусоподібні ями невеликого розміру. На північний схід від третьої ями був споруджений із глини овальний жертвенник, до якого вела вимощена камінням доріжка. Жертвенник, який по формі нагадує велику тарілку, дуже обпалений і покритий шаром попелу.

Комплекс речей, знайдених у цьому розколі, досить своєрідний. Поряд із звичайними побутовими предметами була знайдена велика кількість культових, вотивних предметів. До них відносяться мініатюрні посудинки, глиняні коржі, уламок антропоморфної фігурки та інші. Особливу увагу привертають 170 моделей зерен різних культур, виготовлених із глини.

За визначенням спеціалістів Всесоюзного інституту рослинництва, вони відображують зерна пшениці, ячменю, жита, гороху та інших культур. Рентгенологічне та мікроскопічне дослідження моделей, проведене Сільченко Т.М. в лабораторії Ермітажу, підтвердило й доповнило висновки про характер знайдених моделей. Виявилося, що зерна різних культур відрізняються один від одного не тільки зовнішнім виглядом, а й внутрішньою структурою. Моделі хлібних зерен мають мілко-пористу структуру, яка пов'язана з тим, що вони зроблені з глини замішаної на борошні.

Таким чином, розкопки на городищі Караван дали цінний матеріал для характеристики господарської та ідеологічної діяльності лісостепових хліборобських племен раннього залізного віку. Чітко простежується існування культу вогню, пов'язаного з хліборобським культом, за допомогою якого місцеві жителі, мабуть, намагалися магічними діями забезпечити собі реальний урожай вирощуваних культур.

На деякий час археологічні розкопки в районі Каравану припинилися. Лише у 1962 р. експедиція ХНУ ще раз звернулася до Караванського курганного могильника, на якому до цього часу вже було розкопано 15 курганів. Усі вони виявилися пограбованими ще в давнину. За час роботи експедиції була проведена розвідка місцевості, на якій розташовано могильник, і зроблено план. Виявилось, що до виникнення могильника в його східній частині існувало поселення бондарихінської культури. У селищі виявлено уламки горщиків із слабо визначеною шийкою та трохи відігнутими вінцями, які у верхній частині посуду орнаментовані відбитками трикутної або плоскої палички. Відбитки утворюють горизонтальні ряди або трикутники. Трапляється орнамент у вигляді бантиків, зроблених пальцевидними защипами або у вигляді округлих наліплень. Комплекс кераміки вказує, що селище відноситься до пізнього періоду бондарихінської культури. У 1962 р. на Караванському могильнику було досліджено ще 10 курганів. Усі вони виявилися пограбованими, в результаті чого знайдено мало речових залишків.

Найцікавішим для археологів виявився курган № 10 - це найбільший курган, що зберігся. Після того, було знято насип, у центрі кургану виявлено восьмикутну могильну яму, яку можна вписати в коло діаметром 550 см. Із західного боку до неї підходив вхідний дромос, ширина якого 140 см.

Могила являє собою дерев'яний склеп із пірамідальним перекриттям. Уздовж стін ями помітні рештки дерев'яного облицювання. У кутках і посередині сторін багатокутника були стовпи діаметром 20-30 см, від яких до центру радіально сходяться перекладини до 20 см завтовшки. Зверху покладено дошки й жердини. Центрального стовпа взагалі не було і радіальні перекладини, здасться, уміло з'єднувалися поміж собою у центрі. Зверху це перекриття було вкрите берестяною корою, на яке насипали пісок, а потім землю.
У грабіжницькому ході виявлено різні речі з пограбованого поховання: фрагменти лощених посудин, прикрашених нарізним геометричним орнаментом, п'ять дрібних уламків залізних виробів, денце горщика з відбитками соломи й пшениці; біля самої підлоги - дві грудки сірки.

У центрі могильної ями знаходився прямокутний поміст або ложе для небіжчика, зроблене з дерева і берести розмірами 210 X 110 см, орієнтований у напрямку північ-південь. У північній частині й під помостом археологами була знайдена підсипка з крейди. На північний схід від нього стояла велика, злегка лущена корчага На південь від неї на підсипці з дерев'яного вугілля лежали кістки від принесеної у жертву корови, вівці (або кози) і кабана; серед кісток лежав залізний ніж.

Після розкопок 1962 року Караванський курганний могильник вважається археологами не перспективним, пограбованим ще в давнину, і його розкопки на довгий час зовсім припиняються.

Перша документальна згадка про Люботин

З другої половини XVI ст. кордони Московської держави поступово посувалися все далі на південь, що диктувалося як потребами оборони від татарських нападів, так і інтересами розширення держави. Для боротьби з татарами та з метою попередження їх нападів московський уряд створив систему вартової і станичної служби, яка все далі і далі поширювалась на південь, охоплюючи поступово і територію басейну Сіверського Донця. Саме із створенням сторожової служби на південних околицях Московської держави вперше згадується у документах і місцевість сучасного міста Люботина За наказом російського царя боярин князь Воротинський, дяк Ржевський, князь Тюфякін і Юрій Булгаков отримали начальство над прикордонною лінією. У своєму новому розписі сторожовим пунктам у 1571 році боярин Воротинський зазначав: "Первый Рыльский голова стоял на верховье р. Ворсклы у нынешнего Карпова городка. ...Другая его станица должна ехать так: через Муравский шлях к верховьям р. Вязелки и Угрима, вниз по Угриму через Вязовой и Люботин колодцы, вниз по Удам к Донецкому и Хорошеву городищах на р. Удах...". Було тут невелике поселення чи залишилась від нього одна назва, жили тут люди постійно чи зупинялись перепочити лише станичники, поки що залишається невідомим.

Дата заснування міста

У першій половині і особливо з середини XVII ст. територія Слобожанщини стала швидко заселятись головним чином за рахунок переселенців з Правобережної і Лівобережної України - українських селян, міщан, козаків, які втікали сюди від гніту польських магнатів та шляхтичів. Крім того, сюди втікали від гніту панів і російські селяни та старообрядці, що зазнавали релігійних утисків. Поселялися тут і російські служилі люди, які будували укріплення і несли сторожову службу, оберігаючи населення від нападів кримських татар. Саме в цей час і була заснована слобода Люботин на річці Люботинці, яка згодом перетворилася у сотенне містечко Харківського козачого полку, а пізніше стала волосним центром Валківського повіту.

На сьогоднішній день існують різні твердження істориків та краєзнавців щодо часу першої згадки про Люботин. В історичній літературі дата заснування міста Люботина визначається 50-ми роками XVII століття. Тоді ж заселилися й інші землі цього краю - на той час південно-західної околиці Московської держави. Так, у праці Філарета "Историко-статистическое описание Харьковской епархии..." із посиланням на купчі і дарчі записи Курязького монастиря робиться висновок, що "многое товариство козацкое" населило береги р. Люботинки не пізніше 1650 р. Тут же наводиться витяг із листа Харківського полковника Григорія Донця від 17 серпня 1678 р.: "Кум мой, Логвин, сотник Люботинский, да Григорий Капустянский, житель тож люботинский, и Степан Ушкало, писарь люботинский, заводцами были с товариством многим козацким села Люботинского". Відомий дослідник історії Слобожанщини А.Х. Слюсарський у своїх працях дату заснування слободи Люботин також визначає 50-ми роками XVII століття. Ще один дослідник історії заселення Слобожанщини В. Юркевич, опираючись на архівні джерела, вказує, що у 1660 році в Люботині проживало 6 чоловік українських селян.

Наявні з цього питання факти примушують нас обмежитися такими висновками:

• більш за все до середини XVII ст. поселення на території сучасного м. Люботина з подібною назвою не існувало;

• на даний час не знаходять підтвердження припущення, що Люботин згадується вперше лише 1660 року і що цього року тут уперше з'явилися жителі;

• більш за все слобода Люботин була заселена у ході переселень з Правобережної України, яке набуло масового характеру із середини 50-х років XVII ст., що, у свою чергу, було пов'язане з подіями національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр. У ході війни, особливо після поразки народної армії під Берестечком (1651), ситуація стала різко ускладнюватися, що викликало у народу зневір'я в перемогу над ворогом, страх перед загрозою повернення польсько-шляхетського панування. Протягом 50-х рр. XVII ст. було засновано багато населених пунктів Слобожанщини, серед яких і ті, що розташовуються поблизу Люботина - Харків, Мерефа, Огульці, Пересічне, Безлюдівка, Старий Мерчик, що дає можливість припустити, що Люботин був заснований одночасно з ними, переселенцями з Правобережної України у 50-ті роки XVII ст.;

• питання про дату заснування міста Люботина потребує надалі більш ґрунтовного з'ясування на основі детального пошуку й опрацювання нових джерел, особливо в історичних архівах Києва, Москви, Санкт-Петербурга.

Зміни в адміністративно-територіальному підпорядкуванні слободи Люботин

Протягом XVII - XVIII ст. на Слобожанщині відбувалися досить значні зміни в адміністративно-територіальному підпорядкуванні слобідських полків. Стосувалися ці зміни і слободи Люботин. З розширенням і зміцненням Російської імперії розпочався поступовий наступ московського уряду в напрямку ліквідації автономного устрою краю. З 1708 р. Люботинська сотня Харківського полку разом з іншими слобідськими полками ввійшли до складу Азовської губернії. Для посилення контролю над ними у 1718 р. Охтирський, Сумський і Харківський полки були передані в підпорядкування Київському губернаторові. З 1723 р. Люботинська сотня Харківського полку з іншими слобожанськими полками перейшла у відання Військової колегії. Царським маніфестом від 28 липня 1765 р. козацьке самоуправління на Слобожанщині було ліквідовано, і територія Слобідської України ввійшла до складу Слобідсько-Української губернії, яка, в свою чергу, поділялась на провінції, а кожна провінція – на 6 комісарств. Слобода Люботин з селами та хуторами була віднесена до Валківського комісарства Харківської провінції. У 1775 р. у зв'язку з об'єднанням Слобідсько-Української губернії з Воронезькою і створенням генерал-губернаторства змін в адміністративно-територіальному підпорядкуванні Люботина не відбулося. Але з 1780 року, коли Слобідсько-Українська губернія була перетворена у Харківське намісництво, слобода Люботин з численними хуторами була включена до Валківського округу Харківського намісництва. З 1796 р. Харківське намісництво було перетворене у Слобідсько-Українську губернію і Люботин потрапив до Харківського повіту новоутвореної губернії. Наступного 1797 р. всі повіти були розділені на волості. У кожній волості нараховувалося до трьох тисяч чоловік населення. Спочатку слобода Люботин ввійшла до складу Огульчанської волості Харківського повіту. У слободі Люботин було лише сільське управління, яке очолювали виборні сільські отамани. Архівні джерела зберегли прізвища деяких з них: Гиренко (1806 р.), Максим Денисович Коваленко (1813 р.), Федір Єжела (1814), Іван Кіндратович Кононенко (1815 р.).

З 1802 р. Валки знову стають повітовим містом. Одночасно було створено і Валківський повіт у складі шести волостей: Валківської, Водолазької, Караванської, Огульчанської, Коломацької та Перекопської. Слобода Люботин у складі Огульчанської волості також була віднесена до Валківського повіту.

Через деякий час у 1815 році волосне правління було переведене зі слободи Огульці до Люботина. Дійсні мотиви цього переведення, на жаль, залишаються невідомими. Але цьому, мабуть, сприяв значно швидший розвиток та заможність слободи Люботин у порівнянні з Огульцями.

« повернутися